Чорнобиль не має минулого часу ...
ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ
Усьому свій час і усьому свій строк –
Іти і вертатись до рідного дому.
По кому ж дзвенить цей останній дзвінок
І плачуть берези по кому?...
Страшна дата, яка розділила людей на "до і після".
Нажаль уже 37 років Звягельський район в списку районів, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС і є серед наших жителів чимало ліквідаторів та переселенців.
Традиційно в честь роковин від Чорнобильської катастрофи, сьогодні зібралися, щоб вшанувати пам'ять одного з борців, пожежника, ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Володимира Прищепи.
Володимир Прищепа був у складі першої бригади, що тієї трагічної ночі вирушила до реактора боротися з атомним спалахом. І звісно ж, у цей день кожен віддає шану нашому земляку-герою, який не шкодуючи сил кинувся зупиняти атомну стихію.
Родом із Полісся. Народився Володимир Олександрович Прищепа 6 грудня 1951 року в селі Груд, Новоград-Влинського району, Житомирської області.
- З 1959 по 1967 рік навчався у Великомолодьківській середній школі.
- З 1969 по 1972 рік проходив строкову військову службу на Чорноморському флоті у військовій частині 59194.
- З 1976 року – командир відділення ВПЧ – 26 по охороні Чорнобильської АЕС.
- З 1984 року – пожежний ВПЧ – 2 по охороні Чорнобильської АЕС.
- 17 липня 1993 року його не стало – далися взнаки підступної дії радіації.
У дитинстві Володя серед друзів був лідером і незаперечним авторитетом. Багато читав художньої літератури. Він був справедливий і чуйним до чужого лиха. З дитинства Володя любив українську задушевну пісню. Він гарно співав, грав на гармошці, займався спортом. Не розлучався з нею і під час служби. І ,звичайно, море любить сильних людей. Служба на флоті ще більше загартувала його.
Володя любив життя, любив людей, умів з ними спілкуватися. Будучи тяжко хворим, після аварії на Чорнобильській яаес, він завжди залишався життєрадісним.
Старший сержант внутрішньої служби Прищепа Володимир Олександрович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС нагороджений:
- орденом «Червоної зірки».
- Медалями «За бездоганну службу – ІІ та ІІІ ступенів»
Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії. І нехай це полум'я свічок, у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!
Схилімо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.
